Чому мовчить Коломойський?

Але керівник Дніпропетровської області — далеко не комедійний персонаж. Тому нічого дивного у тому, що люди очікують реакції пана Коломойського на згадане відео і висловлювання у розмові з псевдо-Губарєвим про можливість “спільного походу на Київ”, про забезпечення окупованих територій бензином (які гарантії, що цим пальним терористи не заправляли б наявну у них техніку), пропозицію допомогти грошима і завести від “днр” два десятки “штиків” до Верховної Ради України.

Існує кілька версій появи цього відео: від фабрикування його командою самого Коломойського, аби довести ситуацію до абсурдного гротеску і розмити інші, більш змістовні матеріали, які потрапляють і будуть потрапляти у мережу, до гри у “кішки-мишки” з сепаратистами, з бажанням виманити їх на свою територію, підкупити, або скомпрометувати. Зрештою, завербувати для отримання інформації. Хоча, звісно, це більше функції спецслужб, але — на війні, як на війні.

В щирість пропозицій керівника Дніпропетровської області терористам вірити не хочеться. Навіть, зважаючи на історичний досвід “походів” (у різних формах) дніпропетровських та донецьких еліт на Київ (дякувати Богу, без зброї та БТРів), та взяття центральних органів влади в столиці яскравими представниками і представницями цих бізнесових і політичних груп. Але ми можемо скільки завгодно фантазувати стосовно мотивів відео-переговорів людини, схожої на пана Коломойського з людиною, схожою на одного з лідерів “днр”, та відповіді очікуємо від самого голови Дніпропетровської облдержадміністрації. Бо відсутність реакції викликає питання і не лише до пана Коломойського. Справді, якщо вся країна багато років обговорювала “плівки Мельниченка”, і, в найтяжчі для свободи слова, періоди, ставила питання першим особам, включно з діючим тоді президентом Леонідом Кучмою, чому зараз не запитати у “Першого” — Президента Петра Порошенка, чи справді він схвалив ідею створення групи з депутатів-сепаратистів у Верховній Раді?

Звісно, у політиків і дипломатів — свої ігри і свої залаштункові домовленості. Своя мотивація і резони. Але подібна політика “м'яких компромісів” і кулуарних домовленостей впродовж минулих 23-років призвела спочатку до здачі Донбасу місцевим олігархам, які не зупинились на “своєму” регіоні і вирішили взяти під контроль всю країну. Що, зрештою, призвело до справжньої війни, кінця якій поки-що не бачить ніхто.

Дмитро ТУЗОВ