Французький журналіст П’єр Сотрей: Колосальну частину вмісту гуманітарних конвоїв продавали

Його статті публікують французькі газети l’Obs, le Parisien, le Monde.

Окреме зацікавлення П’єра — дослідження внутрішніх конфліктів поміж різними проросійськими угрупуваннями в Луганській області.

П’єр є фіналістом премії Вайо-Кальвадос для військових журналістів в категорії “Молодий репортер”.

- Нещодавно ти опублікував у французькому щотижневику L’Obs (Le Nouvel Observateur), розслідування “Хто вбив командира “Бетмена” (український варіант статті доступний на сайті УКМЦ). В тексті йшлося про боротьбу поміж різними кланами в ЛНР. Чому тебе зацікавила ця тема?

— Я зустрівся з Александром Бєдновим (”Бетменом”) в листопаді 2014 року, коли робив розслідування про боротьбу кланів посеред проросійських сепаратистів в ЛНР. Це розслідування вийшло під назвою “Господарі війни в Луганську”.

Восени 2014-го року “Бетмен” був одним із найвпливовіших військових лідерів в ЛНР. У нього був конфлікт із Ігорем Плотницьким, “президентом” ЛНР.

Цей конфлікт який мав не лише політичні, але і економічні мотиви.

Зокрема, “Бетмен” та Плотницький по-різному бачили майбутнє “Новоросії”, вони спиралися на різні кола в Москві та конкурували за економічні ресурси Донбасу (вугілля, бензин, гуманітарна допомога, рекет місцевого бізнесу тощо).

Дослідження цієї боротьби дозволило мені відкрити “приховане обличчя” сепаратизму, а саме економічний аспект самопроголошеної республіки, який має відверто кримінальний характер.

“Бетмена” вбили 1 січня 2015 року. Це було не перше вбивство такого ґатунку.  В листопаді 2014-го в Антрациті за сумнівних обставин загинув казацький лідер “Прапор”.  Але ця смерть ніяк не пояснювала смерть “Бетмена”.

Інші польові командири, такі як Алєксєй Мозговой (бригада “Прізрак”) та казацький отаман Павел Дрємов були набагато критичнішими до Плотницького, аніж “Бетмен”.

Чому тоді вбили саме його?

Декілька місяців після вбивства “Бетмена”, мої джерела серед людей “Бетмена” розказали, що “Бетмен”, разом із Мозговим та Дрємовим, намагалися скинути Плотницького.

Їхньою стратегією був не насильницький “державний” заколот, але, натомість, публічне викриття кримінальної діяльності Ігоря Плотницького. Найбільш кричущою в цій діяльності була нелегальна нажива на російській гуманітарній допомозі, яку на Донбас відправляло Міністерство надзвичайних ситуацій РФ.

- Тобто, гуманітарну допомогу з РФ не роздавали людям, а продавали? Як працює ця схема ?

— З серпня 2014 Міністерство надзвичайних ситуацій РФ відправило на Донбас понад тридцять гуманітарних конвоїв, що становить близько 25 000 тон продуктів, будівельних матеріалів, медикаментів, бензину тощо.

За інформацією від моїх джерел, цю гуманітарну допомогу масштабно використовували не за призначенням. Зокрема, до 50% вмісту конвоїв, замість того, щоби бути розданими населенню, продавали.

Наприкінці грудня 2014-го Дрємов опублікував відео, яке викривало цю схему. Через три дні вбили “Бетмена”.

Харчові продукти продавали переважно через “націоналізовані” магазини та ринки (зокрема, через мережу супермаркетів АТБ). Прибуток йшов на мільйони доларів.

Ці факти мені підтверджували військові лідери сепаратистів, а також колишня співробітниця адміністрації ЛНР з соціального захисту населення.

Вони стверджували, що “націоналізовані” магазини контролювала дружина Плотницького, Лариса Плотницька, але мені не вдалося знайти цьому підтверджень.

Здається також, що частина отриманих завдяки нелегальному продажу гуманітарної допомоги грошей повертається в Москву, в кишені деяких посадовців із Міністерства надзвичайних ситуацій.

Класична схема “відкату”.

Важливо розуміти, що міністерство не контролює розподіл гуманітарної допомоги в ДНР та ЛНР та займається лише комплектацією та відправкою конвоїв на сепаратистські території.

Як сказав мені один із сепаратистських командирів,  ”неможливо, щоби такі зловживання відбувалися без співучасті високопосадовців із російського міністерства надзвичайних ситуацій”.

- Розкажи детальніше про боротьбу кланів серед сепаратистів ЛНР. В чому причина цієї боротьби?

— Встановлення вертикалі влади в ДНР та ЛНР відбувалася дуже по-різному.

В Донецьку усе відбулося дуже швидко. Усунення від влади, наприкінці осені 2014-го, “Безлера” (який тримав під контролем Горлівку) було останнім епізодом боротьби за владу в регіоні до остаточної централізації влади Олександром Захарченком, людиною Кремля в Донецьку.

Сьогодні  ротації у міністерствах ДНР показують, що конфлікти там існують, але в лідерстві Захарченка ніхто не сумнівається. Поміж іншим, це можна пояснити також і медійною увагою до Донецька.

В Луганську, натомість, ця вертикаль влади довго була відсутня. Поняття “господарі війни” дуже добре характеризує конкуруючих командирів, які були незалежні один від одного, і кожен з них мав свою територію.

В Алчевську, наприклад, Алєксєй Мозговой та його бійці робили усе, що хотіли.

В Стаханові казак Павел Дрємов навіть проголосив незалежність “Козацької народної республіки”.

Таких прикладів багато. Цікаво, що кожен із цих “господарів війни” мав різні зв’язки, та різних “спонсорів” в Москві.

Схоже, що Стрєлков підтримував “Бетмена”, Мозгового та Дрємова в їхньому бажанні усунути Плотницького. Навіщо? Для нього це могло бути засобом взяти під контроль увесь проросійський рух? Як у кривому дзеркалі, це сум’яття в ЛНР відображало існування протирічь і в Москві.

Цю ситуацію різко обірвала серія вбивств та роззброєнь, примусових заслань та таємних домовленостей. Вбивство “Бетмена” 1 січня 2015-го та Мозгового 23 травня — це найбільш яскраві епізоди спроби централізувати владу в Луганській області.

В цьому процесі російські секретні служби відіграли важливу роль. Вбивство “Бетмена” напевно було здійснено за керівництвом російського полковника.

Наказ надійшов із Міністерства надзвичайних ситуацій РФ.

- Хто цей полковник і навіщо він приїхав на Донбас?

— За інформацією з моїх джерел, це домовленість. Мова іде про Євгенія Вагнера, полковника російського МВД.

У вересні 2014 року Вагнера призначили заступником командуючого Об’єднаної групи військ з проведення контртерористичних операцій на території Північно-Кавказького регіону РФ.

З листопада 2014 велику кількість опозиційних до Плотницького угруповань примусово роззброїли.

Всі вони звинувачували в цьому саме полковника Вагнера.

Він та його люди працювали під прикриттям “Приватної військової компанії” (ЧВК), що є дуже парадоксальним, адже ми знаємо, що ЧВК є забороненими в Росії.

(деталі читайте у перекладі статті, яка була опублікована у французькому виданні L’Obs (Nouvel Observateur) 23 липня 2015 року)

Ці дії мали певний результат. Сьогодні лідерство Плотницького є набагато стабільнішим. Лише казаки продовжують триматися на певній відстані, але смерть “Бетмена” мала свій ефект. Тепер критики щодо Плотницького майже не чутно.

Дуже вірогідно, що Плотницький та казаки уклали певні домовленості. Дрємов стверджує, що у нього є докази причетності Плотницького до нелегального продажу гуманітарної допомоги, але можна припустити, що він їх не оприлюднить, поки триватиме відносний спокій.

Водночас, після смерті “Бетмена” та Мозгового, багато хто думав, що Павел Дрємов буде наступним у цьому списку. Адже він — остання перешкода для Плотницького на шляху до тотального контролю його клану над ЛНР.

— Ти понад три місяці прожив в ЛНР. Розкажи, як живе населення самопроголошеної республіки? Якою є думка простих громадян щодо сепаратистів?

— Попри офіційну цифру ООН у 1.2 мільйони переселенців та біженців, можна сказати, що насправді близько половини населення неконтрольованих Україною  територій виїхало звідти. До початку військових дій там проживало близько 6.5 мільйонів людей.  

Сьогодні найбільш численною групою в ДНР та ЛНР є пенсіонери, які не змогли, або не захотіли виїхати.

Ці пенсіонери живуть у бідності, і великою мірою залежать від гуманітарної допомоги. Їм насправді байдуже, звідки її привозять.

В ЛНР відчувається велика втома місцевого населення. Багато хто каже, що не підтримує ані сепаратистів, ані Україну, але просто хоче миру. Люди усвідомлюють, що сепаратисти не можуть існувати незалежно від України, чи від Росії.

В регіоні вже майже немає прихильників “Новоросії”. Ті, хто підтримує проект сепаратистів, роблять це тому, що підтримують приєднання регіону до Росії. Але багато хто знає, що цього приєднання не відбудеться. Цим людям байдуже, чиї прапори будуть висіти над їхнім містом, аби лише не падали снаряди.

Існує окрема група прихильників українського Донбасу, але важко оцінити їхню кількість.

В місті відчутна атмосфери напруги, страху, місцеві жителі не розповідають про свої політичні погляди першому зустрічному. Але якщо у вас вийде встановити довірливі стосунки, вони відразу розкажуть, що вони у відчаї від розборок та авторитаризму багатьох сепаратистських бійців та їхніх лідерів.

Окрім атмосфери страху, пропаганда відіграє надзвичайно важливу роль.

Неважко переконати батька, який щойно поховав свого сина, що у всьому винні українські “фашисти”. Така є людська природа.

Між іншим, деякі заходи служби безпеки України дуже непопулярні, наприклад, система пропусків, яка обмежує вільне пересування людей через лінію фронту.

Важко відчувати себе українцем, коли тобі треба чекати дві години серед no-man’s-land лише для того, щоби з’їздити за покупками в Курахово, де ціни вдвічі нижчі, аніж у Донецьку.

Боротьба за серця та душі людей може здаватися другорядною, але вона є насправді вирішальною у тій війні, яку Україна веде за Донбас.

Статтю підготовлено в рамках проекту “Життя українців”, який здійснює ГО “Інтерньюз-Україна”за підтримки “Українського медійного проекту” (У-Медіа), що реалізується Інтерньюз в Україні за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Тетяна ОГАРКОВА