Це стало тим несподіваніше, що лише за день до цього, після оголошення про розпад демократичної коаліції у вівторок, Арсеній Петрович на пропозицію лідерів фракцій погодився й надалі працювати спікером.
І якщо до першої події готувалися всі й вже на повну домовлялися про формат нової більшості, то заява про відставку голови парламенту змусила неабияк похвилюватися переговірників, адже могла суттєво вплинути на їхні плани
Перший “самогубця” в парламенті
Так вже повелося в історії українського парламентаризму, що спікерів часто доводилося чи не з кріслом виносити з сесійної зали, тому самовільна відставка когось із керівників Верховної Ради навіть на думку не спадала. Ну, не властиві цій посаді альтруїстичні “відставкові” настрої.
Перший голова Верховної Ради незалежної України Леонід Кравчук залишив спікерський пост у грудні 1991 року у зв’язку з неабияким кар’єрним ростом — обранням Президентом України. Тоді він склав з себе депутатські повноваження і, відповідно, повноваження керівника парламенту. Звичайно, задля такого своєю парламентською посадою пожертвував би чи не кожен український спікер. Проте більше цьому статися не судилося.
Наступник Леоніда Макаровича — Іван Плющ — покерував парламентом майже три роки і звільнив крісло після обрання нової Верховної Ради 1994 року. Звичайно, робив він це не зі своєї волі й через 6 років із задоволенням скористався можливістю ще трохи поспікерувати.
Третій за рахунком голова українського парламенту Олександр Мороз займав посаду найдовше в українській історії. Крім того, що він відбув повну каденцію з 1994 до 1998 року, ще й зумів поголовувати у Верховній Раді після створення антикризової коаліції в 2006 році. Якщо вперше з посади Олександр Олександрович пішов тихо та мирно, то вдруге все склалося не так просто. Після проведення дострокових парламентських виборів Мороз довго не бажав залишати крісло у сесійній залі й зробив це, коли погрози винести його разом з кріслом лунали вже майже серйозно.
У 1998 році, після довгої спікеріади український парламент очолила “не перша, але й не друга особа держави” — Олександр Ткаченко. Він керував парламентом два роки, аж доки депутати не здійснили “оксамитову революцію”. Тоді Олександр Миколайович так вперто не хотів вносити до порядку денного питання своєї відставки, що депутатам довелося зібратися в Українському домі, щоб посунути комуністичного керманича.
За Володимиром Литвином, який очолював Верховну Раду, теж не помічали прагнення достроково покинути свою посаду ні в часи Помаранчевої революції, ні пізніше, коли велися розмови про дострокові парламентські вибори. Він допрацював свій термін, а в наступне скликання потрапити йому вже не судилося.
Нарешті, першим спікером-“самогубцею”, який за своїм власним бажанням подав у відставку з посту голови Верховної Ради, став Арсеній Яценюк. Звичайно, Арсеній Петрович не має шансів повторити спікерсько-президентський трюк Леоніда Кравчука, проте за свій “офіцерський вчинок” він також отримає свої вигоди, і саме зараз час подивитися, які саме.
Офіцерський вчинок чи підкоп під Тимошенко?
Мотивів написання заяви про відставку Яценюком називають щонайменше три, проте найвідвертіше ситуацію пояснив “Главреду” депутат від Партії регіонів Олександр Єфремов. На його думку, все відбувалося таким чином: “Арсеній Яценюк підійшов до мене й пояснив причини свого вчинку. Він подав у відставку після мого виступу по телебаченню у вівторок ввечері. Тоді я в прямому ефірі сказав, що з юридичної точки зору спікер не зобов’язаний писати заяву, проте коаліційний договір передбачав відставку голови парламенту після розпаду коаліції. Я сказав, що, на жаль, часи офіцерської честі, коли за порушення даного слова стрілялися, минули. Тим паче, в українській політиці такого точно не буде. Яценюк це почув і вирішив подати заяву про відставку, щоб залишитися людиною честі”.
Звичайно, історія Єфремова викликає позитивні емоції стосовно вчинку Яценюка. Проте у діях спікера були й абсолютно прагматичні цілі. Найперше, про що заговорили українські політики та політологи, — відставка Арсенія Яценюка була інспірована Секретаріатом Президента. Вчинок спікера став публічним викликом Юлії Тимошенко, яка відмовилася виконувати 13 статтю Угоди демократичної коаліції, де чітко передбачене подання заяв про відставку спікером і прем’єр-міністром у разі припинення існування парламентської більшості.
Нагадаємо, ще у вівторок, після оголошення про розпад коаліції, Арсеній Петрович запропонував парламенту обрати собі нового голову, проте на зустрічі з лідерами фракцій його попросили виконувати обов’язки й надалі. Тоді він погодився, і тим дивніше виглядає “моральна еволюція” спікера лише за одну ніч. Проте Тимошенко навідріз відмовилася виконувати угоду, під якою стоїть і її підпис.
Крім закидання каменю в город Тимошенко, відставка Яценюка мала ще кілька цілей. Найперша — спікер отримав імідж принципового, чесного та послідовного політика, що є надзвичайно гарним стартовим майданчиком для власного політичного проекту. Виборцям такий крок до вподоби, до того ж останні соціологічні опитування дають можливому спікерському проектові не менше 3,5%. Політикум вже давно обговорює створення Яценюком свого політичного проекту, йому навіть вже встигли засватати “Трудову партію” Михайла Сироти з капіталовкладеннями Ріната Ахметова. Власне, сама відставка спікера ще раз підтверджує те, що можливість дострокових виборів стає дедалі ймовірнішою, і до виборчої кампанії готуватися не зайве.
У діях Яценюка вбачають ще й просте вставляння палиць у колеса коаліційному процесу між БЮТ та ПР. Своїм кроком Арсеній Петрович ставить на порядок денний важливе коаліційне кадрове питання ще до створення самої коаліції. Можливо, таким чином дійсно можна завадити хитким переговорам між БЮТ і ПР і, щонайменше, просто підкласти переговірникам свиню. Вчинок спікера може стати фактором пришвидшення вирішення коаліційного питання в парламенті й узаконення шлюбу БЮТівців та регіоналів.
Мабуть, невипадково вже в середу БЮТівець Кожемякін відкрито визнав, що перемовини між ПР та БЮТ ведуться, і навіть назвав прізвища переговірників з обох сторін. А Віктор Янукович заявив, що “з БЮТ мені не комфортно, проте зжитися можна”.
З іншого боку, представник БЮТ Сергій Сас зазначив, що “нового спікера можна призначити ще до створення коаліції”, так би мовити авансом. Можливо, Юлія Тимошенко погодиться на принцип “гроші ввечері, а стільці вранці”, тобто спікер зараз, а коаліція і посада прем’єра пізніше. Проте не виключено, що новообраний спікер просто працюватиме при ситуативній більшості, якщо Президент, звичайно, не розпустить парламент.
Ну, і нарешті, найгарячіші голови вбачають у відставці Арсенія Яценюка прагнення сподобатися Віктору Ющенку і стати ймовірним наступником Президента, якщо той таки погодиться на цей сценарій.
І що ж з цього...
Заява про відставку від Арсенія Яценюка є, але ще треба розібратися, як вона реально впливає на повноваження поки ще спікера Верховної Ради. Тобто чи був насправді хлопчик, а нашими словами, відставка? Згідно з Конституцією та Регламентом роботи парламенту, заява про відставку ніяк не позначилася на повноваженнях спікера. Як кажуть, спікер у нас або є, або його немає, і третього не дано.
За Конституцією, відкликати голову Верховної Ради може тільки сам парламент позитивним голосуванням 226 народних депутатів. Дійсно, спікер може подати заяву про відставку, проте без рішення парламенту вона нічого не варта, це просто акт політичної волі.
Процедура відкликання голови парламенту з посади виглядає таким чином: спочатку прохання спікера розглядає регламентний комітет парламенту, який і виносить питання відставки на розсуд депутатів. Проте строки такої дії комітету ніде не вказані. Це перша можливість “приклеїти спікера до крісла” й потягти питання кілька днів.
Коли вже регламентний комітет таки розгляне заяву, то можливі два сценарії. Перший: комітетчики відмовлять спікеру у відставці. Звичайно, в такому разі просто затягнеться час, адже сам спікер має право наполягти на позитивному рішенні профільного комітету. Другий варіант: питання відставки направлять на голосування зали. Проте і тут регламент передбачає 10 днів для включення відставки до порядку денного.
Та навіть за таких умов спікер ще може дихнути спокійно. Якщо питання відставки виноситься до сесійної зали, то депутати без зайвих проблем можуть відмовити Арсенію Петровичу у відпочинку від спікерських повноважень. І вже після такого відкоша народних обранців голова парламенту може починати відлік 15 днів, після яких може спокійно стрибнути з почесного головного крісла зали в простий депутатський стілець у секторі фракції НУНС. І ще один нюанс, про який вже встигли розповісти регіонали — питання голосування щодо спікера не буде, поки не визначаться з кандидатурою нового керівника парламенту, крапка.
Як бачимо, у БЮТ та Партії регіонів при великому бажанні відкласти спікерські перипетії, є багато можливостей притримати Яценюка на посаді, як до кінця всіх можливих перемовин й обрання коаліційного спікера Януковича, так і до розпуску парламенту. І Арсеній Петрович не міг цього не знати, пишучи свою заяву про відставку. Тож у сухому залишку маємо збережену честь спікера і заплямовану честь Юлії Володимирівни, а повноваження голови парламенту залишились за Арсенієм Петровичем.
Звичайно, Арсеній Яценюк ще може прагнути позбавитись спікерського крісла задля уникнення необхідності власноручного підписання ухвалених парламентом антипрезидентських законів, адже крім нього цього ніхто не має права робити. Ще він може не хотіти ставити свій автограф під законами, президентське вето на які буде долати Верховна Рада вже дуже швидко. Задля цього йому просто треба усіма правдами і неправдами тягнути з підписами до 3 жовтня. Бо саме про цю дату вже серйозно заговорили представники і НУНС, і Блоку Литвина, і Партії регіонів як про можливу дату розпуску парламенту. Адже за Конституцією, 30-денний термін відсутності коаліції треба рахувати не з 16-го, а з 3 вересня. Тож десятиденний термін на те, щоб отямитися коаліції, передбачений тільки в тимчасовому Регламенті ВР, який Конституційний Суд визнав... неконституційним. Невідомо, думав про це Арсеній Яценюк чи ні, проте “мучитися” йому в спікерському кріслі тепер лишається днів 10 точно.
Віталій ЧЕРВОНЕНКО