Про москвофілів.
На момент, коли молодий Франко з головою поринув у політичну діяльність, москвофіли тотально домінували у суспільному житті української Галичини. Франко і сам якийсь час був зачарований ідеями панславізму, хоч і на вкрай короткий період.
Греко-католицькі священики з амвонів проповідували про бездуховний “латинський світ”, духовну близькість русинів-галичан з матірю-Росією та скоре визволення “православним царем”.
Інтелігенція змагалася за чистоту російської мови у спілкуванні і жила порядком денним, сформульованим у Петербурзі.
Москвофіли домінували у галицьких ЗМІ (на Галичині видавались часописи із промовистими назвами “Славянская 3оря”, “Русская Рада”, “Русское Слово”, “Русскій Голосъ”, “Русская земля”) та тогочасних громадських організаціях українців — “Ставропігійському інституті” (який видавав, серед іншого, і книжки Франка), “Руській бесіді”, “Матиці”, Народному домі та інших.
У 1876 році року галицькі москвофіли палко вітали “Емський указ”, який забороняв друк і поширення книг українською мовою, а також навчання українською у школах — кому потрібне якесь “нарєчіє”, якщо є прекрасна російська мова!
І весь цей тогочасний “руський мир” щедро фінансувався царським урядом.
Фактично, галицькі українці другої половини XIX століття переважно були “ватниками”, яким протистояли нечисленні патріоти-народовці.
Та усього через пару десятків років москвофіли поступово стали маргінальною течією. (Хоч це не врятувало москвофілів — справжніх і уявних — від страхітливих репресій на початку І світової війни з боку австрійського уряду). Ще трохи часу — і поняття “український патріотизм” та Галичина стали, фактично, синонімами.
Звісно, будь-які історичні порівняння відносні. Донбас нині та Галичина тоді — це не одне й те ж саме, хоча аналогії очевидні. Але кожного разу, коли виникають емоції “та навіщо здався нам отой Донбас” чи “вони там не українці і ніколи не стануть такими, як ми” — згадайте про Галичину епохи москвофілії.
Просто потрібно трохи часу — не десятиліття, у сучасному світі світоглядні, ціннісні зміни відбуваються в рази швидше — і Донбас може стати новим стандартом українського патріотизму. Може і не стати — але не варто забирати у нього шанс.