Бєспрєдєл: у Донецьку перевірка якості продуктів закінчилась побиттям

Тиждень уже писав про регіональну ініціативу “Україна без холопів”, яка розпочала неформальний рух із захисту прав споживачів на Донбасі. Зрозуміло, справжня, не ручна громадська діяльність не до вподоби ні недобросовісним підприємцям, ні владі, тому досить швидко активісти зіткнулися зі спробами придушити їхню активність. Наші кореспонденти вирішили з’ясувати, що означає бути громадським діячем у Донецьку, вирушивши з активістами до торговельних центрів у пошуках порушень та неякісних товарів. Як виявилося, це досить небезпечно — можуть і побити, і особисті речі забрати. Особливо якщо маєш справу із відвертими “бєспрєдєльщікамі”.

Небайдужі

Зустрівшись на вокзалі з одним із лідерів “України без холопів” Станіславом Федорчуком, одразу вирушаємо до решти “мозкового штабу”: журналістів Павла Колесника, Влада Беспалова та юриста Дмитра Коробка. Ми якраз вчасно — ці цілком успішні, різного віку та занять люди вирішують, які саме заклади сьогодні пройдуть перевірку на якість продукції та обслуговування. Активісти мають зовсім не провокативний вигляд і відрізняються від мільйонів співвітчизників тільки тим, що своє незадоволення висловлюють не вдома на кухні, а втілюють його в реальні справи.

Уже більше ніж півроку ця стихійна громадська ініціатива влаштовує переполох у місцевих супермаркетах, торговельних центрах та на автостоянках. Зрозуміло, їхні дії викликають спротив: їх б’ють, лають останніми словами, подають позови за надуманими звинуваченнями (приміром, мережа супермаркетів “Амстор” нещодавно програла суд Дмитрові Коробку, де адвоката звинувачували в зриванні цінників із риби в процесі перевірки її якості).

“Нас і наших колег по ініціативі жорстко пресували під час нещодавніх рейдів у торговельних центрах “ДекорДонбас” та “Сокол”, — розповідає журналіст Павло Колесник. Одразу вирішуємо поїхати туди, щоб пересвідчитися, чи справді через фотокамеру в руках б’ють людей.

Покиньте магазин

Спочатку наш шлях проліг до супермаркету “Велика Кишеня”, що на першому поверсі ТЦ “ДекорДонбас”. Досить швидко вже напрацьованим оком активісти знаходять прострочені йогурти, продукти у відкритих тацях тощо. Але охорона дуже чемна, адміністратори, які згодом виходять до нас, також. Нам навіть виносять документи, обіцяють виправитися. Здаємо знайдені прострочені товари та піднімаємося нагору, у власне “ДекорДонбас”. Але й тут усе без конфліктів, охоронці стежать за нами, але не роблять жодних спроб заважати чи затримувати.

Майже окрилені обнадійливими успіхами, їдемо на Ленінський проспект, 45, де міститься ТЦ “Сокол”. Там кілька днів тому дуже брутально обійшлися із шістьма жінками-активістками, які прийшли перевірити цей супермаркет на якість продукції. Дві заяви в міліцію щодо побиття досі без відповіді. “Треба ментів ще до заходу всередину викликати, — іронізує Дмитро Коробко. — Бо охоронці тут, зважаючи на минулий інцидент, “ломакою підперезані”. Тоді ми це сприйняли за жарт, як виявилося згодом, даремно.

Заходимо всередину, в залі тільки один охоронець. Біля стенда з молочною продукцією хлопці одразу натрапляють на підозрілого кольору вершкове масло. Тільки-но фотокореспондент Тижня Андрій Ломакін спробував зняти продукт, аж тут несподівано з’явився молодик і в грубій формі запитав, на якій підставі це робимо. “Ми громадяни України, у нашій державі закони дозволяють фотографувати в торгових залах”, — відповідає Павло Колесник. Далі між ним та юнаком відбувся такий діалог (розшифровка з блогу Павла. — Ред.).

Хлопець (далі Х.): Покиньте магазин!

Павло: Ви хто?

Х.: Я адміністратор цього магазину.

Павло: На якій підставі ви хочете, щоб ми покинули магазин?

Х.: На тій, що ви знімаєте.

Павло: Але це ж дозволено законом (Павло робить спробу вивести розмову в дискусію з площини конфлікту).

Х.: Яким дозволено? Ви в адміністрації запитали?

Павло: Стаття 50 Конституції України...

Хлопець починає насідати: В адміністрації запитали, можна чи не можна?

У розмову намагається втрутитися Станіслав Федорчук, але так званий адміністратор без жодного відповідного бейджика чи нашивки починає нервово кричати: “Охорона! Сюди!” Нас миттю оточили шість-сім охоронців.

Відеозйомка заборонена

Під крики “На прийомку їх” (передбанник магазину. — Ред.) нас починають виштовхувати, виривати камеру та мобільний телефон із рук і, що найгірше, відкрито бити. Потім протягли через каси, вздовж яких стояло чимало людей, котрі байдуже проштовхували нас далі, щоб не заважали “шопінгу”. Біля дверей один з охоронців поставленим ударом розбиває обличчя Павлові Колеснику та викидає його на вулицю, де нахиляється до нього й істерично горланить: “Тобі показали, с*ка? Відеозйомка заборонена!” Інший примудряється так уперіщити в потилицю Андрія Ломакіна, що той стрімголов злітає зі сходів на землю й непритомніє. Потім штурханами викинули із супермаркету й автора цих рядків. Станіслава Федорчука повалили на підлогу “на прийомці” й довго били ногами в голову.

Тим часом Павло Колесник підіймається на ноги, але його одразу знову починають лупцювати, вимагаючи віддати телефон. Ще приблизно 100—150 метрів його гамселять, один із нападників залазить йому до кишені й намагається видерти мобільний, рятує тільки шнурок, що обмотаний у журналіста навколо руки. Крики: “Вбивають!” — ніяк не впливають ні на озвірілих від крові та безкарності “охоронців”, ні на перехожих, що, втягнувши голови в плечі, біжать у своїх справах, ніби на їхніх очах не кояться груповий грабіж і побиття людей. Нарешті мені вдається відтягти Павла до найближчої аптеки.

Згодом були спроби викликати міліцію — вона приїхала тільки через 30 хвилин, довгі пояснення в Ленінському райвідділенні Донецька, де дільничний заявив: він, мовляв, не повірить ніколи, що охоронці “просто так” почали нас бити; лікарні, куди розвезли учасників інциденту дві швидкі. Наразі Станіслав Федорчук перебуває в останній, куди його поклали через добу після побиття зі струсом мозку та забоєм голови, в Андрія Ломакіна та Павла Колесника також діагностовано струс, у Павла окрім цього ще й зламаний ніс і розбита голова.

Мер Донецька Олександр Лук’янченко вже заявив, що цей випадок — “сором для міста” і що він бере справу під особистий контроль. Мовляв, цілком можливо, “Сокол” буде закрито. На момент виходу цього матеріалу стало відомо, що наразі ТЦ справді не працює. Документи міліція передала до прокуратури, але рішення щодо порушення справи за фактом перешкоджання журналістам у їхній професійній діяльності, не кажучи вже про завдання тілесних ушкоджень та груповий грабіж, поки що немає. Як і впевненості в тому, що “бєспрєдєльщиків” таки притягнуть до відповідальності.

Богдан БУТКЕВИЧ