Передвиборча політична міграція

Якщо проаналізувати передвиборчі міграційні процеси, то виглядає, що “нових облич” у майбутній Верховній Раді VIІ скликання може бути дуже мало.

Відразу зазначу, що від табору Партії регіонів та її сателітів оновлення я не чекаю, і бажаю їм не просто поразки, але юридичної заборони “партії районів” та притягнення до кримінальної відповідальності її очільників.

Питання є до партій, що об'єдналися в Комітеті опору диктатурі.

Після обрання Януковича президентом України, політичну прописку змінили багато “помаранчевих” і “білосердешних”. З 72 народних депутатів, які в 2007 році пройшли в парламент за списками НУНС, офіційно залишилося 65, а зі 156 нардепів від БЮТ — 102. Це, звісно, не враховуючи “тушок”, яких не вигнали з НУНСу й БЮТу, але вони голосують за помахом руки Чечетова.

Виборчий блок “Наша Україна”-”Народна Самооборона” створили дев'ять партій, які обіцяли виборцям об'єднатися в єдину партію після перемоги на виборах 2007 року.

На сьогодні у фракції НУНС уже не дев'ять — а шістнадцять партій. Кожен із першої п'ятірки виборчого блоку НУНС має свою партію, і це, до речі, не “Наша Україна”.

Перший номер виборчого списку, ув'язнений у СІЗО Юрій Луценко — стоїть за майже мертвою “Народною Самообороною”. Другий — В'ячеслав Кириленко — очолює “За Україну!”. Третій — Арсеній Яценюк — на чолі “Фронту Змін”. Четвертий — Анатолій Гриценко — представляє “Громадянську позицію”. І п'ятий — Микола Катеринчук — з “Європейською партією”.

Усі вони програли боротьбу за контроль над “Нашою Україною”, і тому створили партійні проекти, за допомогою яких планують успадкувати “помаранчевий електорат”.

Найбільш вдало це вийшло в Арсенія Яценюка з його “Фронтом Змін”, який з екс-нунсівців нині має найвищий рейтинг, але не має відомих персоналій. Тому до нього активно линуть народні депутати з інших партій: відомість в обмін на крісло нардепа.

Як повідомляють ЗМІ, до Яценюка приєдналися В'ячеслав Кириленко та Леся Оробець, яка залишила посаду одного з лідерів “Єдиного Центру” Балоги і попросилась до головного “фронтовика”. Також у “Фронт змін” вступили колишній “любий друзь” Ющенка, керівник фракції НУНС Микола Мартиненко, перший міністр із фальшивим дипломом Роман Зварич, екс-рухівець Роман Ткач, одіозний міліцейський генерал Геннадій Москаль та Руслан Князевич.

Після цього “Фронт змін” фактично став нагадувати ту ж саму “Нашу Україну”, але на чолі якій уже не Ющенко, а Яценюк.

Член фракції НУНС Анатолій Гриценко вже зараз намагається втягнути у свою орбіту “головного європейця” країни Катеринчука та веде переговори з Віталієм Кличком щодо об'єднання з “Ударом”. Це й не дивно, бо Гриценко й Кличко дуже схожі. Відсутність команди в Гриценка підштовхує його приєднати очолювану ним “Громадянську позицію” до більшої партії.

Партія “Наша Україна” на очах втрачає будь-яку перспективу. І навіть те, що її очолив Валентин Наливайченко, їй нічого не додало.

“Нашу Україну” тягне на політичне дно Віктор Ющенко: він її породив — він її й доб'є. По суті, це доля, що спіткала колишні партії влади — НДП, СДПУ(о). “Наша Україна” вже не має політичних амбіцій висувати список, а діє екстремістськими методами як звичайна “диванна партія”, про що я писав у попередній статті. Шантаж КОДу з боку Наливайченка щодо Бережанського виборчого округу наштовхнувся на засудження іншими членами КОДу, зокрема партії “За Україну!”.

Невдача Наливайченка підштовхнула одного з останніх лідерів “Нашої України”, Андрія Парубія до втечі з партії. Це ще зменшило шанси “Нашої України” на успішну торгівлю за округи.

На відміну від НУНС, БЮТ більш дисциплінований, а харизма лідера діє навіть за фізичної відсутності Тимошенко.

Та незважаючи на це, після поразки Юлії Тимошенко на виборах президента, тушками стали головні спонсори партії. А вже після того, як Юлю ув'язнили, почався різновекторний процес міграції.

Бізнесвумен Наталія Королевська з однопартійцем Євгеном Сусловим пішла у вільне плавання, очоливши УСДП.

А депутати від “Народної Самооборони” і ПРП — Стецьків, Соболєв та інші — намагаються забезпечити собі майбутній мандат за квотою “Батьківщини”. Однак протистояння Турчинова й Кожемякіна суттєво зменшує їхні шанси.

* * *

Очевидно, мета парламентських політичних мігрантів — отримати прохідне місце в списку партій, які долають виборчий бар'єр, або виграшний виборчий округ, бажано на Галичині.

Ось тільки є питання:

Якщо ці парламентські політичні мігранти пройдуть у Верховну Раду, чи не продовжать вони звичну для них практику переходу до інших політсил?

І, головне: чи не опиняться вони в стані Януковича?

Для цього кожному виборцю потрібно дати максимально чесну відповідь на питання: чи кожен парламентський політичний мігрант є “тушкою”?

Степан СІРИЙ