Русанівський синдром

Завжди приємно спостерігати за людьми, які трудяться в поті чола свого. А особливо на це приємно спостерігати з балкону.

Свято трапилося на моїй вулиці, ба, навіть, просто в моєму дворі: я спостерігаю за тим, як швидко і гарно асфальтують доріжки, завозять землю на щойно розбиті клумби, щось садять, лагодять тролейбусну зупинку, фарбують фасад мого під'їзду...

Здається, нещодавно щось подібне було на столичній Русанівці: там президент відкривав оновлену набережну.

Що ж за свято у мене під вікнами? Пояснення дуже просте: сусіди кажуть, на відкриття нового будинку, як раніше на Русанівку, має приїхати Янукович і вручити ключі від квартир жертвам “Еліта-центру”.

Про те, що будинок саме для них, я довідалася кілька років тому, коли його почали зводити по сусідству. Потім покотилися чутки, що він не так для жертв, як для інших мирних громадян.

Далі почали говорити, що мешкатимуть у новому 24-поверховому будинку здебільшого “біженці” з Донецька: їм, бідолахам, роботу дають, а жити в столиці ніде...

Два роки мешканці мого будинку боролися з загарбанням частини прибудинкової території під це будівництво, а ще з постійним шумом, з відключеннями електрики, перебоями з водопостачанням...

Аж ось — щасливий фінал: переріжуть стрічку, і в сусідній будинок в'їдуть жертви “Еліта-центру”, кажуть, аж 8 родин, ну і всі решта.

Але це ще нескоро: фасад пофарбували, а внутрішні роботи — попереду.

А я поки з радістю спостерігаю впорядкування не лише прилеглої до об'єкта території, а й стрижку дикорослих трав біля занедбаного озера неподалік (раптом хто в кущі надумає сходити), вивіз сміття з його узбережжя, підсипання землі на оболонські піски, дрібний ремонт мого будинку — а то, бува, вирішить гарант відхилитися від заздалегідь спланованого чиновниками маршруту і надумає подивитися, як живуть інші оболонці.

Панове президенте, прем'єр-міністр та інші просто міністри! Приїздіть частіше, відкривайте щось у кожному місті і селі.

Так приємно дивитися, як нарешті впорядковують наші занедбані двори, асфальтують дороги, садять рослини, вивозять сміття... Нехай не лише на моїй вулиці буде свято.

Жанна ДОВГИЧ