Про здоровий глузд і химерні плани

Емоції, які завадили спрямувати діалог у конструктивне русло, зайве переконали, що в суспільстві склалися полярні погляди на підсумки і наслідки приватизації-2004.

Це природно, на перебіг приватизації дуже серйозно вплинули президентські вибори, які таїли в собі загрозу можливого перерозподілу власності. Чого лише варті спроби уряду зменшити удвічі кількість стратегічних підприємств, вивільнивши відтак держчастки для подальшої приватизації. І Юлія Тимошенко, і Олександра Кужель добре знають, що доля бізнес-груп останніми роками прямо залежала від патронату влади, тож можлива зміна політичних фігур могла спричинити черговий перерозподіл прав на підприємства. Деякі з них ще недавно мали стратегічне значення для економіки, однак 2004 року вони стрімко перейшли у приватну власність. Так, "Криворіжсталь" продали навіть раніше, ніж з'ясували, який сенс це робити. Підприємства "Павлоградвугілля" поміняли форму власності сплановано чітко, як армія форму одягу. І так далі, і тому подібне. Це дало змогу Фонду держмайна відрапортувати про рекордну виручку від продажу об'єктів приватизації — приблизно 9,5 млрд. гривень — і задекларувати намір заробити на держвласності ще сім, а згодом п'ять з лишком мільярдів гривень 2005 року. А що під спудом?

Приватизаційні програми всі ці роки перегукувалися з певними етапами розвитку приватного капіталу. Наприкінці 90-х закінчилося його перебування в регіональній тіні, що знаменувало повне взаєморозуміння з органами місцевої влади і готовність потужних фінансово-промислових груп позмагатися за об'єкти стратегічного значення. Це тільки підбадьорювало ідеологів тотальної приватизації, які вважали приватну власність ефективнішою за державну. Інакше кажучи, керуючись здоровим глуздом, ми йшли до химерної мети. І вже скоро приватний капітал не задовольняли темпи виконання приватизаційних програм. У третє тисячоліття країна увійшла вже з багатьма прикладами заволодіння державними об'єктами через процедури банкрутства (застави), іншими словами — з нерегульованою тіньовою трансформацією майнових комплексів стратегічно важливих підприємств. Цей механізм давав змогу перебирати у власність ліквідні підприємства в рахунок погашення штучно створеної заборгованості або купувати їх за мізерними цінами.

Олександра Кужель знає про що каже: відсутність юридичних підстав для перегляду прав власності на спірні об'єкти обумовлена суперечливим приватизаційним законодавством. Дякуючи всім приватизаційним реформам, які ми пережили до 2004 року, — початковій, сертифікатній, малій, індивідуальній, як, до речі, і мораторіям на деякі з них. Ми вочевидь посідаємо призове місце в Європі за кількістю акціонерів, але не маємо цивілізованого закону про акціонерні товариства, як і фондового ринку, адекватного європейським стандартам. Зате 2004 рік показав, що, зрештою, країна вже має приватний капітал, готовий до публічних правил гри. Найактивнішими гравцями на приватизаційному ринку, як і раніше, були потужні фінансово-промислові групи "Приват", СКМ, "Інтерпайп", УкрСиббанк та ІСД. І головне приватизаційне відомство країни (у своїх коментарях), і вони самі (на корпоративному рівні) не перший рік підкреслено демонстрували відкритість і доброзичливість своїх намірів по відношенню до суспільства. Згадайте про меценатство "Інтерпайпа", соціальні проекти ІСД, внесок СКМ у розвиток футбольного клубу "Шахтар" тощо. Безперечно, за всім цим стоїть бажання розтопити лід недовіри між роботодавцями-капіталістами і суспільством, який стиснув свідомість людей унаслідок втаємниченого, часом загарбницького характеру приватизаційних процесів. Очевидно, що лід розстане не раніше, ніж стихне конкурентна боротьба за державну власність. Тому що бізнес рухають інтереси. У липні минулого року порозумілися бізнес-групи "Приват" та ІСД, що нормалізувало ситуацію на Дніпровському металургійному заводі імені Петровського. Того ж місяця в "Інтерпайпі" відбуваються організаційні зміни, які дають змогу утворювати стратегічні альянси з РАТ "ЄЕС Росії". Через це ситуативно створений альянс (за підтримки влади) з СКМ та "Інтерпайпу" для приватизації "Криворіжсталі" — найбільшого металургійного комбінату країни — вже не видався надзвичайною подією. Нагадаю: народившись, "Інвестиційно-металургійний союз" заявив, що його мета — "об'єднання фінансових, організаційних, технологічних та інноваційних ресурсів приватного капіталу для розв'язання глобальних проблем вітчизняної металургії". Звісно, мова про те, що лежить під спудом, — про поширення контролю над товарними і фінансовими потоками по вертикалі шляхом встановлення власності на об'єкти нерозвиненого сировинного ринку, матеріалів, обладнання та машин. Про донецькі бізнес-групи в чорній металургії вже можна говорити, як про вертикально інтегровані структури, що контролюють сьогодні майже повний технологічний цикл: видобування вугілля — виробництво коксу — видобування залізорудної сировини — виробництво металу — збут.

На ринку металу і нафтопродуктів політика тотальної приватизації торік вже вилізла боком. Зростання світових цін на нафту адекватно позначалося на вартості російської, яка надходила на приватизовані тими-таки росіянами переробні заводи. Зростання цін на метал провокувало вивезення залізорудної сировини на зовнішні ринки, через що потерпали металурги. Ще приклад. Група гірничо-збагачувальних комбінатів, підконтрольних корпорації "Інтерпайп", групі "Приват" і компанії СКМ, оголосила цінову війну меткомбіатам, котрі не належать до сфери впливу перелічених структур. Як наслідок провокується зростання інфляції. Уряд був вимушений вести з великим бізнесом складні переговори щодо фіксації цін, відшкодування видатків після президентських виборів тощо. Усе це ускладнювало й без того напружені відносини великого бізнесу з владою. Утім, великому бізнесу потрібна була політична стабільність — за неї він готовий був сплатити неабияку ціну. І зрештою, її сплатив. У вигляді доходів від надпланової приватизації, ніби спущених урядом в унітаз передвиборної кампанії. У вигляді багатотисячних "хабарів" за відшкодований податок на додану вартість. У вигляді податкових платежів у рахунок майбутніх періодів і т. д., і т. п.

Але на поверхню приватизаційного процесу у 2004 році нарешті почали спливати огріхи, які тривалий час перебували під спудом. Так, в останні дні року народні депутати унеможливили передачу в заставу останніх державних часток на Дрогобицькому та Кременчуцькому НПЗ, потурбувалися про те, щоб зберегти державну форму власності у ВАТ "Турбоатом". Навіть більше. Постановою "Про тимчасові обмеження у сфері приватизації" Верховна Рада зупинила приватизацію в Україні до сформування нового уряду.

Що принесе 2005 рік? ФДМУ, як і раніше, вбачає одним із головних завдань поповнення бюджету. Замість запланованих раніше чотирьох мільярдів у бюджеті фігурує вже п'ять з лишком. Хоч як парадоксально, а збільшення надходжень від приватизації обумовлюється потребою фінансувати дефіцит консолідованого бюджету. Проте, по-перше, на рівні керівників держави ще не узгоджено питання, чи допускатимуть до конкурсного продажу "Укртелекому" та Одеського припортового заводу іноземних інвесторів. А по-друге, цілком очевидно, що нерозумне використання приватизаційної виручки здатне спричинити інфляційне збурення на кшталт минулорічного. Це те, що на поверхні. Але не менше ризиків — під спудом.

Схоже, багатьох планів головного приватизаційного відомства не сприймають у Верховній Раді. І не тільки. Так, президент НАК "Енергетична компанія України" Олег Дубина і чути не бажає про приватизацію об'єктів електроенергетики, які входять до складу його компанії. Щось пропонує Олександра Кужель — і це заперечує Юлія Тимошенко...

Ми продовжуємо, керуючись здоровим глуздом, ставити химерні цілі. Про це, зокрема, свідчить і перелік підприємств, які виставлятимуть цього року на продаж: чимало з них вже мало кого цікавлять.

Сергій ВЛАД