Без суда и следствия. Как Коломойский добился ограничения полномочий НАБУ

5 червня Конституційний суд задовольнив скаргу Запорізького заводу феросплавів, який контролюється олігархом Ігорем Коломойським.

Суд визнав неконституційною норму закону “Про Національне антикорупційне бюро”, відповідно до якої НАБУ надавалося право “за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України”.

Що це за положення?

З початку створення НАБУ Верховна Рада надала цьому органу право звертатися до суду і визнавати угоди недійсними. НАБУ уповноважили розслідувати значущі корупційні оборудки, а вони пов'язані з укладенням різних угод. Часто це відверто незаконні угоди, які завдають державі шалених збитків.

Складні кримінальні розслідування потребують тривалого розгляду, тож цей механізм дозволяв бюро зупиняти такі схеми ще до завершення слідства. Варто зауважити, що НАБУ доволі ефективно використовувало цей механізм.

За чотири роки роботи НАБУ подало до судів понад сорок позовів. За ними було ухвалено судових рішень про визнання недійсними 94 угод на 4,77 млрд грн. Тепер держава може розраховувати на повернення цих коштів.Сума справ, які перебувають на розгляді, сягає 7 млрд грн.

Сторонами за такими позовами були відомі державні підприємства: “Укрнафта”, “Запоріжжяобленерго”, “Укрзалізниця”, “Вог аеро джет”, “Адміністрація морських портів”. Яскравим прикладом успіху є, наприклад, п'ять позовних заяв НАБУ на загальну суму понад 346,2 млн грн.

Суд задовольнив вимоги бюро щодо визнання недійсними договорів між ВАТ “Запоріжжяобленерго”, 60% акцій якого належить державі, та приватною фірмою “ХК “Енергомережа” щодо вимоги боргу за електроенергію, спожиту великими промисловими підприємствами Запорізької області.

Більше того, президент Володимир Зеленський у своєму законопроекті щодо незаконного збагачення та цивільної конфіскації пропонував навіть розширити це повноваження НАБУ і надати можливість іти в суд не лише щодо угод, а й з позовами про стягнення необґрунтованих активів чиновників в дохід держави.

Тепер ця пропозиція не може бути реалізована.

Що буде з цими угодами та грошима?

По-перше, норма втратила чинність і тепер НАБУ не має права подавати такі позови і вимагати розірвання навіть найбільш абсурдних та шкідливих угод, як і бути стороною у чинних справах.

По-друге, це не означає автоматичного повернення коштів творцям “схем”. Для повернення коштів їм доведеться звертатися до судів та оскаржувати рішення, які набули чинності за винятковими обставинами. Однак за законом це можливо лише у випадках, коли рішення ще не виконані.

Виконані рішення не можуть бути оскаржені таким шляхом. Проте на практиці ображені сторони можуть оскаржувати виконані рішення і ще й вимагати від держави відшкодування матеріальної та моральної шкоди. У цих випадках все буде залежати від “реформованих українських судів”.

По-третє, поточні справи можна буде рятувати шляхом залучення прокурорів САП. Чи будуть залучати прокурорів суди — не відомо, практика може скластися не на користь держави, хоча правові підстави для цього є.

З чого виходив Конституційний суд?

Головним аргументом стала позиція, що Верховна Рада як орган законодавчої влади безпідставно наділила НАБУ повноваженнями, які може здійснювати лише прокуратура. На думку суду, в Україні діє САП, яка і повинна звертатися до судів з відповідними позовами у передбачених законодавством випадках.

Натомість Верховна Рада фактично продублювала повноваження прокуратури та передала їх іншому органу без зміни відповідних норм Конституції, які є нормами прямої дії та якими саме прокуратурі надано повноваження здійснювати представництво інтересів держави в окремих випадках.

Наскільки аргументована позиція Конституційного суду?

Позиція Конституційного суду більш ніж сумнівна.

По-перше, прокуратура справді за Конституцією представляє державний інтерес в судах у виняткових випадках, але прокуратура — далеко не єдиний орган, який може представляти інтереси держави. Це можуть робити міністерства та інші профільні органи влади у визначених законом випадках.

По-друге, НАБУ не було делеговано функцію представництва інтересів держави, а надано лише право звертатися з позовами про визнання недійсними угод, і лише у визначених законодавством випадках.

Тобто мова йде про вузький та специфічний обсяг позовів, які не позбавляють прокуратуру її конституційного права представляти інтереси держави в суді та не дублюють повноваження прокуратури, як це зазначив суд.

По третє, Конституційний суд фактично виступив касаційною інстанцією в приватному спорі, адже надання оцінки обставинам конкретної справи та перевірка правильності застосування норм законодавства не належить до компетенції Конституційного суду. Власне, раніше він уже не раз відмовляв скаржникам через фактичне оскарження рішень інших судів.

Так, у лютому 2019 року Конституційний суд відмовив у відкритті провадження у справі за майже аналогічною конституційною скаргою ПАТ “Укрнафта”, оскільки заявник висловив незгоду з рішеннями судів, а це не є підставою для визнання неконституційності положення оскаржуваної норми.

По-четверте, механізм був дієвим і працював на державу. Мільйонні угоди визнавалися недійсними не НАБУ, а судами після численних розглядів у різних інстанціях, і саме суди підтвердили незаконність майже сотні угод.

Це вже друге рішення Конституційного суду, яке різко та необґрунтовано обрізає повноваження та можливості бюро — єдиного правоохоронного органу за історії незалежності, який спромігся розбиратися з корупційними схемами та доводити до суду справи чинних високопосадовців.

На розгляді в Конституційному суді перебуває ще низка справ, за допомогою яких НАБУ можна знищити остаточно. Це, наприклад, подання щодо конституційності повноважень на затримання корупціонерів або скарга, що поширює сумнозвісну “правку Лозового” на справи, розпочаті до її ухвалення.

Остання може зруйнувати більше половини справ НАБУ. Під загрозою також електронне декларування, яке оскаржують 65 народних депутатів.

Елена ЩЕРБАН, Алексей БОЙКО, Александр ЛИТВИН