Що насправді гарантує Україні нова угода з Британією

 У Москві, де російський істеблішмент постійно торочить  про “споконвічних ворогів — нахабних британців”, нині знову злостиво сичать: “Англійка гадить”.

Яскравий візит до Києва прем’єр-міністра Великої Британії Ріші Сунака продемонстрував: Сполучене Королівство намагається й далі залишатися глобальним гравцем, послідовним партнером України, одним із лідерів коаліції з протидії російській агресії та спробам Кремля перекроїти міжнародну архітектуру безпеки. Ба більше, Лондон нав’язує Вашингтону та іншим союзникам жорсткішу лінію поведінки щодо Москви та послідовнішу — щодо підтримки Києва.

Перебуваючи в українській столиці, британський прем’єр, по-перше, пообіцяв нашій країні допомогти перемогти у війні.

По-друге, Сунак оголосив про виділення Україні 2,5 млрд фунтів стерлінгів (3,19 млрд дол.) військової підтримки на цей рік. Пакет допомоги Великої Британії включатиме ракети великої дальності, засоби ППО й артилерійські снаряди. Водночас грант на 200 млн фунтів стерлінгів (250 млн дол.) буде виділено на виробництво для української армії розвідувальних і ударних безпілотників, а також морських дронів далекої дії. Ця підтримка вкрай важлива з огляду на складнощі з виділенням фінансової допомоги на цей рік із боку США.

По-третє, британський прем’єр разом із Володимиром Зеленським підписав угоду про співробітництво у сфері безпеки, яка діятиме щонайменше десять років і, можливо, навіть якщо Україна вступить до НАТО.

Це перший такий документ, укладений Києвом із західними партнерами. За словами Зеленського, якби такої домовленості досягли 1991 року, то війни б не було.

Однак український президент занадто перебільшує стримувальний вплив цієї угоди на агресора.

Україно-британська угода не містить зобов’язань щодо взаємної оборони, як, наприклад, американо-південнокорейський договір 1953 року. Документ не передбачає ні відправлення британських військ в Україну (на що особливо звернув увагу заступник глави офісу президента Ігор Жовква), ні завдання ракетного удару по країні-агресору. В тому, що документ не містить гарантій безпеки (а саме так його характеризують в ОП), може впевнитися кожен, хто ознайомиться з його текстом.

 Та й на відміну від українського президента, британський прем’єр на прес-конференції не вживав слова “гарантії”. Але було б помилкою називати Київську угоду новим Будапештським меморандумом, який передбачав лише проведення консультацій країнами-підписантами. На нашу думку, україно-британська угода комплексніша, ніж меморандум 1994 року, й на сьогодні це, можливо, найліпше, що Україна може одержати від західних партнерів.

У цьому заслуга не лише української дипломатії, а й британської сторони, яка усвідомлено взяла на себе низку зобов’язань (commitments). Вони полягають не тільки в тому, щоб у разі збройного нападу Росії на Україну за запитом однієї зі сторін провести консультації “протягом 24 годин для визначення заходів, необхідних для протидії або стримування агресії”. Головне — Лондон зобов’язався підтримувати нашу країну “стільки, скільки буде потрібно, щоб Україна могла ефективно захищатися”, надати їй усеосяжну допомогу для захисту та відновлення територіальної цілісності в міжнародно визнаних кордонах із 1991 року.

Отже, Велика Британія бере на себе зобов’язання зміцнювати обороноздатність України, запроваджувати санкції проти країни-агресора в разі “будь-якої військової ескалації та/або нової агресії з боку РФ”, розвивати український морський флот, співпрацювати в сферах розвідки та кібербезпеки, взаємодіяти в сфері ОПК, притягувати РФ до відповідальності за злочини в Україні, відновлювати українську економіку, підтримувати реформи та реінтеграцію окупованих територій тощо.

Для Росії така угода є дипломатичною невдачею. Десять років Велика Британія “локомотивом” тягнутиме вперед український вагон, домагаючись, аби Україна за цей час побудувала ефективну економіку, стабільну фінансову систему, сучасну армію та флот, дієву розвідку, міцний ОПК, незалежну судову систему. Лондон підтримуватиме Київ на шляху до членства в НАТО й водночас утримуватиме українську владу від нового Мінська чи Стамбула.

У ситуації, коли з’являються великі сумніви в тому, що ми зможемо розраховувати на фінансову та військову підтримку Сполучених Штатів, Україні важливо максимально розширити відносини з Британією. Можливо, і з північноєвропейськими країнами — Данією, Норвегією, Швецією, Фінляндією, які, як і Сполучене Королівство, мають триєдині складники — гроші, технології, рішучість.

Київська угода дає Україні шанс за допомогою Великої Британії стати ефективною державою. Шанс уціліти як держава. Шанс розвиватися. Єдине, що може зірвати зобов’язання Лондона підтримувати нашу країну, — це ми самі: українська влада, пропіарившись на підписанні документу, може забути про свої зобов’язання, пам’ятаючи лише про зобов’язання британців.

Та якщо ми самі за себе боротимемося, то угода спрацює.

Стратегія Лондона щодо підтримки Києва постає з розуміння, що Росія — це ворог. Як зауважив Сунак, “допомога Україні — це інвестиція в нашу власну колективну безпеку”. І підписання угоди про співробітництво у сфері безпеки укладається в запропоновану Заходом довгострокову “стратегію дикобраза”, покликану підвищити для Москви ціну вторгнення в Україну, яку наша країна намагається реалізувати в період до вступу до Альянсу.

Київська угода — рамкова й також передбачає розроблення двосторонніх документів відповідно до зазначених у тексті сфер співробітництва. Але, як акцентував Ріші Сунак, виступаючи у Верховній Раді, “наша угода передбачає, що вам не доведеться просити або вмовляти Британію допомогти”. Головне, щоб у Лондона й у майбутньому не вичерпалася політична воля виконувати підписаний документ. Адже за її відсутності у країни-підписанта жертві агресії не допоможе навіть “остаточний папірець. Фактичний. Справжній! Броня!”.

Утім, у нинішніх реаліях і наявність у Вашингтонському договорі статті 5 не є гарантією для балтійських і скандинавських держав, країн Центральної та Східної Європи. Не дивно, що у відповідь на погрози з боку Росії Швеція та Фінляндія підписують зі Сполученими Штатами двосторонні угоди про оборонне співробітництво, які дають змогу розміщувати на їхній території американських солдатів і військову техніку.

Та наразі Велика Британія декларує “роботу на шляху до сторічного партнерства” з Україною. Примітно, що хоча в україно-британській угоді й немає зобов’язання щодо взаємної оборони, британці заклали в ній положення про створення таких військових можливостей для нашої країни, “щоб у разі зовнішньої військової агресії проти Сполученого Королівства Україна була здатна надати ефективну військову допомогу. Умови, формат і обсяг такої допомоги визначатимуть учасники”.

Першим підписавши з Києвом угоду про співробітництво у сфері безпеки, Лондон не лише сформував для себе доброзичливе інформаційне тло, а й свідомо створив прецедент для інших партнерів із “Великої сімки”, встановивши для них високу планку для змісту тексту. Як раніше писало ZN.UA, наші партнери мають намір брати на себе якнайменше зобов’язань перед Києвом: у процесі підготовки документи вихолощувалися, набуваючи дедалі загальніших формулювань. Тепер у кожній столиці будуть змушені оглядатися на зміст україно-британського документа.

Втім, такою є тактика Лондона протягом останніх року-півтора: першим наважившись постачати Києву танки (Challenger 2), крилаті ракети (Storm Shadow), гелікоптери (Sea King), він підштовхує своїх союзників (зокрема й Вашингтон) ухвалювати рішення про надання Україні сучасної зброї. Є надія, що й інші країни “Великої сімки” невдовзі підпишуть угоди з Україною. Принаймні, в день приїзду Сунака посол США Бріджит Брінк заявила, що Київ і Вашингтон провели вже два раунди переговорів із обговорення двосторонніх зобов’язань у сфері безпеки.

Підписавши угоду з нашою країною, Сполучене Королівство надіслало сигнал як Росії, так і своїм союзникам у НАТО: воно підтримуватиме Україну стільки, скільки буде потрібно для її перемоги та поразки РФ. І показало українцям: на сьогодні Лондон є одним із найважливіших і найпослідовніших військових і політичних партнерів Києва.

Володимир КРАВЧЕНКО,  оглядач відділу міжнародної політики ZN.UA