Віктор Пинзеник: “Гривня буде зміцнюватись, тільки не зараз”

Незважаючи на його незгоду з політикою прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та спроби оформити коаліцію між ПР і БЮТ, партія “Реформи та порядок”, лідером якої він є, залишається в Блоці Юлії Тимошенко і, як наслідок, приречена працювати на перемогу Тимошенко на президентських виборах. Сам Віктор Михайлович неохоче відповідає на запитання про політику. Відчувається, що колишньому міністру більш комфортно говорити про економіку. Саме з неї і почалась наша розмова.

— Одні експерти стверджують, що восени варто очікувати другу хвилю економічного спаду, інші — навпаки — кажуть, що темпи падіння української економіки вже сповільнюються. Ви якої думки про це?

— Глибина падіння є дуже великою, найбільшою з часу здобуття незалежності. Поки що нема відчуття того, що темпи падіння сповільнюються. І, судячи з динаміки доходів до бюджету, я думаю, що за такою складовою ВВП як чисті податки буде посилення спаду. Хоч це не є такі сильні темпи падіння, які ми спостерігали в перші місяці кризи. На мою думку, другий квартал буде дещо гірший, аніж перший, але різкого посилення падіння вже не буде.

— Прості громадяни це відчують? Бо коли втрачають декілька олігархів — це одне, але зовсім інша річ, коли наслідки кризи відчуває на собі половина населення країни.

— Неправильно оцінювати ситуацію по тому, що втрачають олігархи. Так, криза почалась із лихоманки на фондових ринках. І це, в першу чергу, відбилось на статках багатих людей. Але це не може не зачепити усіх. Втрата велика — країна за масштабами ВВП відкотилась на 6 років назад, у 2003 рік. Деяке поліпшення статистичного характеру відбудеться до кінця року, ми вийдемо на рівень 2004 року. При 20% спаду на відновлення темпів виробництва піде декілька років. Суспільство це відчуває на падінні реальних доходів. Індексується лише прожитковий мінімум. Декілька років доведеться платити за борг, в який країна входить. Ну, і залишається постійний ризик додаткових проблем через великий дефіцит бюджету.

— В уряді взяли зобов’язання перед МВФ не підвищувати пільги, соціальні витрати і навпаки підвищити податки, як-от ПДВ. Як ви гадаєте, це зміна стратегії уряду, який уже не переймається соціальною щедрістю, а натомість бореться з кризою? Наскільки вдало уряду вдається це робити?

— По-перше, ніхто не ставить питання про підвищення податків. Мова йде про те, що було знайдено бюджетний баланс. У принципі, це проблема кожної країни. Це як у сім’ї. Якщо видатки перевищують доходи, то потрібно або скорочувати видатки, або шукати, де заробити, або залазити в борги, зменшуючи тим самим свої наступні доходи.

По-друге, необхідність захиститу найбільш соціально вразливих верств населення є складовою програми з МВФ.

Зараз ми спостерігаємо гнучкість МВФ, якої раніше фонд ніколи не проявляв.

— Раніше МВФ позичав гроші для покриття платіжного балансу, а тепер готові покривати, принаймні в Україні, бюджетний дефіцит і зовнішній борг. Що це — якась особлива лояльність МВФ до України?

— Не має значення канал, по якому йде валюта на покриття платіжного балансу — через Нацбанк чи через уряд. Надані гроші все одно йдуть на покриття платіжного балансу.

Вважаю, що компроміс, на який пішов МВФ щодо бюджетного каналу, є правильним. Адже Україні зараз позичити гроші може лише МВФ і Світовий банк. На жаль, інші канали кредитування будуть закриті для України ще надовго. Проблему я бачу не в цьому. Вона у слабкості зусиль, що підтримуються відповідними кредитами.

— Як найефективніше можна витратити цей кредит, щоб він міг послабити наслідки кризи?

— Характер використання кредитів задається цілями МВФ, для яких він створюванвся. Це закриття платіжного балансу. Цю проблему міг би вирішити обмінний курс. Але тоді девальвація була значно глибшою. Значно сірйознішими були і проблеми у банківському секторі у звязку з валютними кредитами. Новий канал покриття платіжного балансу через бюджет (на відміну від стаціоонарного через НБУ) дає можливість фінансувати видатки, передбачені законом про бюджет.

Вже зараз, Україна мусить думати, як обходитися без грошей МВФ, самостійно долати труднощі. Фонд не є доброчинною організацією. На жаль, у мене є тривога, що країна втягується у тривалий процес виплати боргів, з якого довго не зможе вийти, бо показники, якими вона колись пишалася, і які відбивалися у відповідних рейтингах, різко погіршилися і продовжують погіршуватися.

Закладається бомба не на один рік. Збільшуючи власний борг, з нинішніми показниками економіки у наступні роки держава не зможе позичити грошей дешево, тож буде платити за це дуже велику ціну. Або ж на відкритих зовнішніх ринках не зможе позичити взагалі.

— Наскільки ефективним буде черговий транш МВФ, якщо так і не з’явились запобіжники від непрозорої рекапіталізації банків та попадання коштів для рекапіталізації на валютний ринок?

— Проблема поставлена правильно, але це не має прямого відношення до кредитів МВФ. Дірка в платіжному балансі означає, що НБУ повинен продавати резерви. А от щоб ці резерви не зменшувались до критичного рівня, МВФ повинен підживлювати їх. Бо для цих цілей створювалася ця інституція. МВФ звертав увагу на дані проблеми. Зокрема щодо аудиту Нацбанку та системи рефінансування, бо це хвилювало усіх. Перебуваючи на посаді Міністра фінансів, коли виникали проблеми на валютному ринку, я щодня обговорював ці проблеми з головою місій МВФ в Україні. Тривогу викликало те, як проводились валютні інтервенції. І найбільшу тривогу викликала різниця курсів, бо саме це породжує спекуляції. Адже неможливо спекулювати, коли долар чи гривня продається за ринковим курсом. Повинні бути визначені та нормативно закріплені прозорі процедури рефінансування банків.

Ситуація з банками краща, ніж я очікував. Багато з них пристосовуються і все-таки виживають. Дуже шкода, що рекапіталізація лише недавно почалась, хоча можливості, і необхідність її проведення були давно. Таким чином банківський сектор зможе робити свій вклад у відновлення економіки значно пізніше. Викликає тривогу і відсутність публічності в ухвалюваних рішеннях щодо банків. Коли приймалося перше рішення про рекапіталізацію, я намагався ознайомитися з проектами рішень, з яких можна було б дізнатись, на кого перенесли збитки банків — на 46 млн. людей чи на акціонерів? Бо рекапіталізація банків — це порятунок банків, а не акціонерів. Але відповідних матеріалів до проектів рішень я не знайшов.

Мені відома реакція МВФ щодо публічності впроваджуваних заходів. МВФ дипломатична інституція і свої зауваження висловлював непублічно, а я вважаю, що тут потрібно було вимагати публічності. Я знаю, що в уряду були певні проблеми з МВФ через неоприлюднення даних про ВВП.

— На скільки серйозні? Це могло загрожувати відтермінуванням надання чергового траншу?

— Можливо.

— Чи були об’єктивні обставини для недавнього підвищення долара чи це є наслідком спекуляцій на ринку?

— Зміцнення гривні, що відбулося кілька місяців назад, допускати було не слід. Гривня буде зміцнюватись, тільки не зараз. Альтернатива майбутньої ревальвації неминуча, бо поточний курс є продуктом надзвичайних обставин, в тому числі тих, що не залежать від України. Курс має „дихати”, але не повинно бути таких різких коливань. Курс залежить не лише від пропозиції, але й від попиту. Тому управління курсом потребує не просто і не тільки інтервенцій, а й регулювання попиту. На мою думку, курс більш-менш став на своє місце, але не можна дати спрацювати спекулятивним спробам розігріти курс.

Причин істотної девальвації, аналогічним минулорічним, зараз немає. Ризики лежать у бюджетній площині і полі. Нацбанк змушують до монетизації дефіциту за рахунок емісії. Дуже небезпечними є спроби зробити НБУ таким собі департаментом при уряді. Уряд випускає облігації, а НБУ зобовязаний їх купити. Бо наслідком цього стане зростаючий попит на долари.

— Ваш прогноз — як коливатиметься курс долара ближчим часом?

— В Україні прогноз неможливий. Зараз платіжний баланс, який вирівнюється, не є визначальним фактором курсу. Зараз на курс долара може впливати лише надлишок попиту. А надлишок попиту чи надлишок гривні може породити головна проблема — дефіцит бюджету, який зараз становить 14% від ВВП.

— Чи можуть вибори президента спровокувати новий спад в економіці?

— У 2004 році не було спаду. Це залежить не від виборів, а від дій. Інша справа, що більшість парламенту в Україні є лівим. Також лівими є більшість партій. Це феноменальне полівіння українського політикуму. Я не знаю, за кого сприймають суспільство, але маніпуляції обіцянками є, на жаль, дуже популярним явищем в Україні, яким грішить абсолютна більшість політичних сил. Сподіваюся, що непроста ситуація в Україні не спонукатиме до таких дій, хоча спроби подібного роду, на жаль, були.

— “Нафтогаз” намагається залучати зовнішні позики, а тим часом намагається розрахуватись з “Газпромом” за рахунок дочірніх компаній. Як ви оцінюєте ситуацію з “Нафтогазом”?

— “Нафтогаз” не може позичити грошей за кордоном — йому ніхто не позичить.

— Через його дефіцит?

— “Нафтогаз” є компанією не з продажу газу, а його розподілу. І поки він також буде і в нього завжди будуть проблеми.

— Як ви гадаєте, поетапне підвищення цін для населення та для теплокомуненерго за газ до рівня закупівельних цін оздоровить фінансовий баланс компанії?

— Я вам поставлю зустрічне запитання: скільки громадяни України сплачують за газ? Усі, сто відсотків. Питання лише — яким чином. На пряму — невелику частину, решту — непрямо. Зараз на оплату газу видали дев’ятнадцять мільярдів з бюджету через рекапіталізацію. Але ж бюджет — це також людські гроші. І тут виникає чудасія, що за газ платять навіть ті, хто його взагалі не споживає. От у селян, наприклад, немає газу, вони опалюють домівки дровами, але через бюджет їхні гроші забрали на оплату газу.

Споживач має сплачувати реальну ціну. Питання захисту людей не може бути упущене. Для цього треба поліпшити певні інструменти, наприклад, субсидії, які свого часу працювали непогано. Але не може продовжуватися практика, коли де-факто платять більше той, хто менше споживає газу, або не споживає його взагалі.

— Ціну на газ регулює Нацкомісія з регулювання електроенергетики, але адресну допомогу малозабезпеченим ухвалює Верховна Рада. Чи може виявитися так, що ціни на газ піднімуть з вересня, а в парламенті не проголосують за зміни до бюджету, які фіксують адресну допомогу соціально незабезпеченим громадянам?

— Адресна допомога вже закладена. Більше того, минулого року з бюджету по цій статті видатків не було використано близько двох мільярдівоскільки ціни не піднімалися. Тому тут я не бачу проблеми.

— Ви зараз берете участь в житті партії “Реформи та Порядок”? Які у вас політичні плани?

— Літо пройде, наберемось сил і будемо давати відповіді на політичні запитання.

— Ви вийшли з уряду через незгоду з політикою прем’єр-міністра. Ви зараз пов’язуєте свою політичну долю з БЮТ, до якого входить партія “Реформи та порядок”?

— ПРП є в блоці. А щодо мене, то є професійні речі, які для мене ніколи не можуть стати заручниками політики. Питання компромісу для мене є прийнятиним, але є допустимі межі компромісу.

— Чи буде ПРП виходити з БЮТ через вашу незгоду з політикою Юлії Тимошенко?

— Партія є зараз у блоці.

— Зараз час якраз дуже актуальний. Передвиборна гонка неофіційно стартувала — пора визначатись з соратниками та кандидатами...

— Це не стихія. Всі країни проходять через вибори.

— Кого підтримуватиме ПРП на цих виборах?

— Зараз партія (ПРП — ред.) в БЮТ.

— То ви підтримуватимете Юлію Володимирівні як кандидати в Президенти на цих виборах?

— Партія в блоці.

— Ви як голова ПРП відчуваєте політичну відповідальність за те, що в БЮТ, окрім самої ПРП також опинився і Лозинський?

— Що ви хочете від мене почути? Я не знав його навіть на вигляд. Зараз знаю з екранів телевізора. Було багато людей. Підбором людей від інших політичних сил займались не ми.

— А хто тоді?

— Це питання не до мене. Я цю людину взагалі не знав. Хоча для мене такі речі є, звичайно, ненормальними. І вважаю, що чистота рядів — це дуже важливе питання.

— Коли велись переговори між ПР та БЮТ про створення широкої коаліції, ви підтримували ідею такої коаліції чи вважали, що робити цього не варто?

— Я цього не підтримував. Більше того, вважав це дуже небезпечним. Це дуже небезпечна дорога, яка могла закінчитись для країни погано. Дорога далека від демократії. Я завжди розумів, що у будь-яких об’єднань, метою мають бути певні цілі через застосування інструментів. Блоки та влада — це інструменти. І я бачив спроби перетворити інструменти (владу) у мету. Якщо слідувати цією дорогою, то вибори взагалі можуть бути скасовані, тобто на якомусь етапі могли сказати: “народ, не заважай щорічними виборами”. Тому я задоволений, що така затія у запропоновані способи не відбулася.

— Одні в БЮТ вели переговори з ПР, інші були проти цього. То чи можна тут говорити про якусь монолітність в БЮТ?

— Ви запитали про мою особисту позицію — я її висловив.

— ПРП входить в БЮТ, а відтак є і частково відповідальний за те, що там відбувається?

— Не дійшло до створення коаліції. Рішення в блоці про це не ухвалювалось. Якби воно приймалось, тоді ми б могли говорити про політичну відповідальність.

— Ви також виступали проти тих конституційних змін, які могли б бути впроваджені після створення коаліції ПР і БЮТ?

— Так. Там було немало недопустимих, ненормальних речей.

— Якби широка коаліція все-таки відбулась, ПРП би вийшла з БЮТ?

— Для чого гадати? Вона не відбулась.

— Щоб знати вашу позицію.

— Спроби змін Конституції були і раніше. Я знаю позицію членів ПРП.

— Ви зараз спілкуєтесь з Юлією Тимошенко?

— Ні.

— Ви вважаєте нормальним, коли голови партій, які входять до одного блоку, не спілкуються?

— Я можу завтра піти поговорити, але хіба в цьому суть проблеми?

— А який сенс тоді входити до блоку, де всі живуть своїм життям?

— В блок входять не персоналії, а політичні сили.

— А ПРП та “Батьківщина” між собою нормально спілкуються?

— Як мені відомо, такий діалог існує.

Юрій ОНИШКІВ