Якою буде корупція на “Великій відбудові”, якщо влада наступить на “кошторисного” метелика

Уявімо, що війна закінчилась і президент-переможець, засукавши рукави, береться за відбудову понівеченої держави, чекаючи, що інвестори вже вишикувалися у чергу та підготували капітали. Але, судячи з розвою корупції на всіх рівнях, який уперто ігнорується владою, навряд чи на Банковій усвідомлюють, наскільки насправді складною буде боротьба за гроші для відновлення. Навряд чи очікують, що кожну копійку доведеться виборювати не меншими зусиллями, ніж кожен метр нашої землі зараз.

Суверенні інвестори вже показали своє ставлення до “звичних українських практик”, створивши окрему інституцію. Вона займається діями шахраїв і корупціонерів, що використовуватимуть гроші, які буде виділено на допомогу Україні. Бо західні політики несуть відповідальність перед електоратом за його кошти.

Та чи можемо ми надати потенційним інвесторам рівноцінні гарантії цільового використання, збереження та примноження? Наразі — навряд чи. Історія про “золоті яйця” Міноборони — не щось виняткове. Ось корупційні історії, про які писало ZN.UA лише останнім часом: схеми на утриманні доріг, вугільні схеми, “зернові” схеми, схеми в БЕБ, змова на ринку електроенергії, підняті “Енергоатомом” десятки мільйонів на мішках… Важко не помітити тренду. І хоч за яку мотузку смикни, всі приводять на Банкову…

Звісно, Земля — кругла, гроші є не лише на Заході. Можна пошукати інвестиції на Близькому Сході чи в Китаї. Толерантність до корупції там вища, вимог менше, а будь-які згадки про підзвітність електорату звучать, як недоречний жарт.

 

Ну, може, й дійсно не треба нам тих доларів, якщо до нас у чергу вишикувалися китайські й арабські інвестори?

Оманливість китайських “інвестицій” полягає в тому, що, по-перше, вони завжди отримують від цих інвестицій більше, ніж приймаючі країни. А по-друге, абсолютно толерантне ставлення китайців до того, як з їхніх кредитів нарізають собі маржу всякі аборигени, розбещує місцеві еліти. Чим, власне, допомагає цим елітам триматися за владу. Наприклад, Китай однією рукою допомагає владі Ірану у протистоянні з Заходом, а іншою — постачає цій же владі системи розпізнавання облич для придушення внутрішніх протестів.

Аналогічно по-наплювательськи ставляться до всіляких комплаєнсів та антикорупційних експертиз і представники Аравійського півострова, де Володимир Зеленський одразу після інаугурації вже починав домовлятися про інвестиції. Наслідки ті ж.

Тому українцям треба буде забути про будь-яку належність до світу західної демократії у випадку, якщо наша влада, не порозумівшись із Заходом у питаннях антикору, націлиться на китайсько-арабський вектор і виведе Україну з євроатлантичних ланцюжків постачання товарів, технологій і зброї.

Це дуже радикальний сценарій, який уже проходив Янукович. Він набрався мільярдних кредитів у Китаю, які розкрадали всією “Партією регіонів”. А потім 2013 року вирішив не підписувати жодних угод з Євросоюзом, і що було далі, ми всі пам’ятаємо.

Швидше за все, Майдан пам’ятають і на Банковій. Тому імовірніше, що вони оберуть більш притаманний їм сценарій окозамилювання. Це коли однією рукою розписуєш, як усе буде антикорупційно, прозоро і красиво, а іншою — збираєш маржу з будівельних кошторисів. Ми вже бачимо паростки цього сценарію, на жаль, він для нас не новий.

У 2020 році Україна отримала від МВФ значні кошти на наповнення Фонду боротьби з COVID-19. Половину його грошей витратили на асфальтування доріг, яке назвали заходом із пожвавлення економіки. Громадськість тоді намагалась отримати дані про те, як же насправді витрачалися ті гроші, але “Укравтодор” не оприлюднював у “Прозорро” кошторисів із цінами будматеріалів. Юристи “Центру протидії корупції” кілька місяців “вибивали” з автодорівців ці файли. І по одному з “ковідних” ремонтів це вдалося. Служба автодоріг у Полтавській області з третього запиту надала кошторис ремонту траси Р-60 вартістю 445 млн грн. Цей ремонт на 40% було профінансовано з “ковідного” фонду. Як підрахували “Наші гроші”, ціни асфальту й інших будматеріалів було завищено сумарно на 90 млн грн. Тобто 20% півмільярдного контракту пішло на маржу.

Повторення сценарію приховування від іноземних донорів української маржі з того часу стало не тільки більш імовірним, але і ще більш легалізованим. Прямо зараз командою Кубракова змінюється нормативна база для будівельної галузі якраз для того, щоб вона стала більш зрозумілою іноземним компаніям. Дуже важливо, щоб під час цих змін з нормативки не випала обов’язковість оприлюднення цін на будівельні матеріали, які використовуються у цивільному будівництві та ремонті доріг. Дійсно, у іноземців такої деталізації немає, але нема у них і такого рівня корупції, і такої схемної креативності, і такої безкарності, як у нас. Завищені ціни будматеріалів були, є і залишаться основним джерелом для видобутку маржі. Оприлюднення кошторисів залишається найкращою запорукою для боротьби з корупцією.

По суті, асфальт, бетон і метал у складних кошторисах є такими самими секретними інгредієнтами, як і яйця, картопля і яблука, ціни на які приховувало Міністерство оборони. Як тільки громадськості вдалося домогтись, аби було прийнято закон про публікацію цін окремих продуктів, ті ціни відразу посипалися вниз. Спочатку там була ціна картоплі 21—27 грн за кілограм при магазинній ціні 7—9 грн. Коли розслідування ZN.UA показало ці скандальні ціни, Міноборони знизило свій картопляний прайс до 14—18 грн. А зараз узагалі під примусом нового закону проводять нові тендери на харчування солдатів із граничною ціною картоплі 9,60 грн за кілограм. Тобто вже майже за ціною магазину. І особливо зауважимо — це не для тилового Львова чи Тернополя. Це для військових частин у Донецькій і Запорізькій областях (див. додаток із граничними цінами до каталогу).

Ось що робить животворяща прозорість з публікацією “кошторисних інгредієнтів”.

 

А звідси і рецепти для боротьби з корупцією на “Великій відбудові” і, як наслідок, збереження західного вектора розвитку.

Перше — це превенція: треба кров’ю на мармурі висікти обов’язок замовників публікувати у “Прозорро” саме кошторисні ціни будматеріалів. Без жодних компромісів і “пєчальних” історій про “міжнародні правила”. Без цього американські та європейські виборці матимуть красиву DREAM, за фасадом якої і відбуватиметься найцікавіше. І це стосується не лише центральних органів влади, а й регіональних. Там теж є майстри розпилу. Наприклад, у ремонт лікарні у Кам’янському на Дніпропетровщині зашили утеплювач для стін за ціною в шість(!) разів вище від магазинної.

Друге — невідворотність покарання: треба буде гнати Єрмака якнайдалі від Банкової, забезпечивши реальну незалежність НАБУ та САП — єдиним органам, які ще здатні на боротьбу з корупцією, а не з конкурентами. Часи, коли від корупційних історій можна було відмахнутися повідомленням про вороже ІПСО, стрімко добігають кінця.

Здається, не так багато й треба — відкритість і контроль. Але навіть цей мінімум для Банкової непідйомний.

Здається, що питання відкритості кошторисів — ну точно не наріжний камінь життя країни, але це точно той метелик, на якого у відомому оповіданні Бредбері наступили мандрівники в минуле, а повернувшись додому, з'ясували, що їхній ліберальний світ перетворився на диктатуру. Краще не наступати.

Юрій НІКОЛОВ, журналіст і засновник проекту “Наші гроші”, Україна

Юлiя САМАЄВА, редакторка відділу економіки ZN.UA