Зайнятість потрібно регулювати

Недавно мене запросили прочитати доповідь в Донецьку на форумі “Реструктуризація управління в Україні”. Тема доповіді — “Прикладний метод регулювання зайнятості та зниження безробіття за допомогою регулярного моніторингу ринку праці”. Звучить серйозно, але насправді — все гранично просто.

Міжвідомчі баталії

Передусім потрібно віддати належне державі: приємно, що чиновники стурбовані проблемою регулювання зайнятості та залучають для вирішення проблем у цій сфері фахівців недержавного сектора.

До того ж, за час підготовки доповіді я був приємно здивований тим, що вже зараз у донецькому регіоні починають збирати інформацію, щоб цю горезвісну зайнятість якось регулювати. Однак про все за чергою.

Спочатку спробую охарактеризувати проблематику, яка характерна не тільки для донецького регіону. Суть проблеми у тому, що розірвано зв'язок між державними відомствами, бізнесом і населенням.

Це адекватно сприйняте представниками держави, оскільки присутні на форумі чиновники, зокрема, глава Донецької обладміністрації Анатолій Близнюк і його перший заступник показали повне розуміння проблем.

Інформація, зібрана комітетом статистики, не відображає реального стану речей. На підставі цієї інформації держава приймає рішення, діє і впливає на економічно активне населення, щоб зробити з нього належну кількість трудових ресурсів.

Кожне підприємство вписує в звітність все що завгодно: назви в класифікаторі не збігаються з реальним функціональним наповненням і назвами посадових позицій в компаніях, тому всі наступні прогнози про підготовку фахівців стають безглуздими.

Крім того, збираються тільки кількісні показники, а методів централізованого збору інформації про якісні параметри для посад і функціональних зон не існує.

Більше того, визначення якісних характеристик потрібних економіці працівників лежить в юрисдикції Міносвіти, а воно механізмів збору цієї інформації взагалі не має, і добре, якщо вуз веде такі роботи самостійно.

Структурні зміни в економіці спричиняють вивільнення працівників в одних галузях, тоді як інші галузі виступають реципієнтами — таке явище поширене скрізь у світі.

Навіть якщо подивитися на розвинені економіки, ми побачимо значний відсоток економічно активного населення, що знаходиться в зоні структурного безробіття.

Якщо подивитися на Донецьку область, то майже 50% фахівців зайняті у промисловості. Якщо порівнювати показники 2010-2011 років, то вивільнені десятки тисяч людей з виробничого сектора, при цьому сектори-реципієнти — послуги, торгівля, будівництво, фінанси — взяли до себе тисячі, але не десятки тисяч людей.

Структурне безробіття

Десятки тисяч — це люди, що знаходяться в стані структурного безробіття в Донецькій тільки області. Їм потрібна перекваліфікація або чітка інформація про те, яким підприємствам і в яких регіонах вони потрібні. Зараз ці люди перебувають в активному пошуку роботи і не можуть її знайти, оскільки зміни вже відбулися.

Проблема в тому, що ми не знаємо, кого, скільки і як перенавчати. Це, по суті, не безробітні, вони не стають на біржу праці, вони шукають роботу і не можуть її знайти. Вони — активне населення, яке хоче перекваліфікуватися або переїхати до місця нової роботи, тільки незрозуміло, у що їх перекваліфіковувати і куди перевозити.

Тобто наступна проблема — це питання перекваліфікації, профорієнтації та прозорість змін у структурі економіки і попиті на робочі місця. Саме ці знання будуть спонукати людей навчатися. Інакше кожен пройде довгий шлях, перш ніж зрозуміє, що йому потрібно перевчитися і піти працювати в інший сектор економіки чи в інший регіон.

Наприклад, недавно я дізнався, що закарпатські лісоруби поїхали збирати хміль до Польщі. Ось вам структурне безробіття. Це призведе до того, що донецькі шахтарі, цілком ймовірно, поїдуть рубати ліс на Закарпаття. Теоретично це можливо.

Однак тут ми стикаємося з питаннями готовності до трудової міграції: чи забезпечені для того ж шахтаря в іншому регіоні житло, харчування, соціальний захист.

Що робити

Насправді, не так страшний чорт, яким його малюють. Попорпавшись в проблематиці, необхідно думати, що робити. Зрозуміло, потрібно дослідити ринок зайнятості, тобто потреби у фахівцях, кількість, якість і попит на них.

Держава цього не робить. Для того, щоб вона почала проводити такий моніторинг, потрібно змінювати структуру самих державних органів, методи збору та аналізу інформації. Думаю, не варто вдаватися в подробиці про те, з яким скрипом в Україні проходять подібні зміни. У нас на це йдуть роки, які витрачаються на розмови.

Регулювати ж треба тут і зараз, бо соціальна напруга досягла історичного українського максимуму, і як далі поведе себе цей максимум — ніхто не знає.

Звернемося до західного досвіду. Там для регулювання зайнятості, моніторингу інформації та прогнозування ситуації залучать недержавні організації. Це дозволяє отримати необхідну інформацію, і з'являється час на зміну державного апарату.

Ця ідея була прихильно сприйнята першими особами області та чиновниками з центру зайнятості. Суть рішення наступна: необхідно створити моніторинговий центр, який буде регулярно відстежувати ситуацію і прогнозувати потреби ринку.

Досить вибрати панель із ста підприємств регіону. Дослідження необхідно проводити в два етапи: перший — анкетування і збір інформації про поточні потреби підприємств у фахівцях, другий — провести дослідження для прогнозування майбутніх потреб, щоби вузи знали, які кадри необхідно виховувати.

На підставі зібраної в ході моніторингу інформації будуть отримані наступні дані: звіт і прогноз про вакантні і створювані робочі місця з урахуванням галузі відповідно до тієї чи іншої спеціалізації, звіт про кваліфікаційні вимоги до знань, умінь і навичок потрібних фахівців, рейтинг галузей і роботодавців щодо обсягів створення робочих місць, звіт про передбачуваний рівень доходу фахівців, прогноз популярних і непопулярних спеціальностей, звіт та прогноз структурного безробіття в країні.

Одержувачами інформації будуть економічно активне населення, державні та міжнародні інститути, підприємства. Завдяки регулярному моніторингу можна буде розраховувати на отримання прогнозу про потреби у фахівцях на кілька років уперед.

Результати моніторингу підвищать рівень прозорості ринку праці, дозволять знизити соціальну напругу за рахунок інформування економічно активного населення, дадуть державі і корпораціям звіти про кількісні і якісні потреби у фахівцях.

Перспектива створення моніторингового центру може бути розглянута не тільки в рамках Донеччини, а й всієї України. Віце-прем'єр, міністр соціальної політики Сергій Тігіпко не раз порушував питання регулювання зайнятості.

Подивимося, як це буде працювати в Донецьку. Якщо, звичайно, державні мужі кивали головами не тільки з увічливості.

Олексій ЗВОЛІНСЬКИЙ, старший партнер групи компаній GP Group